«Повернення Криму».Інтерв’ю з Наталією Ворожбит та Олексієм Карачинським про їх новий проект.

Розкажіть мені трохи про Ваш новий проект «Повернення Криму».

Наталія: Ми вирішили зробити «Повернення Криму» раніше, ніж вистави про Луганськ чи Донецьк тому, що в деякій мірі, Крим більш складний. У Донецьку та Луганську зрозуміло, що відбувається і чому там війна. У Криму ситуація менш зрозуміла. Виявилося, що багато людей підтримали так званий референдум і багато з них не хочуть це обговорювати. Це дуже болюча тема.

Саме тому це - проект про повернення Криму, але не в політичному сенсі, скоріше мова йде про повернення до нього через спогади. Усі українці їдуть до Криму, щоб відпочити, це як у Франції всі їдуть на південне узбережжя. Ми маємо акторів, усі вони з Криму, усі різного віку і проект буде про їхні спогади, їхнє світло, сентиментальні історії. Ми не говоримо про сумні аспекти, або хоча б намагаємось не говорити – я маю на увазі, це досі сумно, адже Крим забрали і там досі конфлікти…

Фото: Олександра Желєзнова

Олексій: Для мене цей проект несе дуже теплі почуття. Наталія запропонувала, оскільки, більшість наших попередніх проектів мали трагічні моменти, можливо цього разу саме час зробити щось на кшталт комедії, або, принаймні, щось більш світле. 

Тож цей проект є реакцією на попередні проекти, як «Де Схід?» Вони дуже різні, чи дуже схожі?

Олексій: Для мене ці проекти різні, з точки зору моєї ролі як психолога. Раз на місяць (звісно, не завжди) я влаштовую консультації з переселенцями, з військовослужбовцями, з членами їх родин. Під час роботи над «Де Схід?» я насправді відчував, що я маю дуже мало роботи. Все, що я мав робити це сидіти задавати питання та слухати відповіді. Більше відпочинку на мої плечі впаде під час роботи над «Поверненням Криму». Я задаватиму більш специфічні питання та, як я вважаю, я матиму більш індивідуальну та інтелектуальну роль у цьому проекті. Мені треба буде слухати, занотовувати, відчувати їх почуття…

Фото: Олександра Желєзнова

Наталія: Я вважаю, що вони не такі вже й різні. Хоча «Повернення Криму» не про схід, у будь якому випадку про одне й те саме: Україна в обох ситуаціях втратила території у результаті російської агресії. 

У цьому різниця, що у «Де Схід?» ми говорили багато про війну і про поточний процес переселення, як люди з цим справляються, у той час як тут мова йтиме про минуле, про життя людей до подій.

Наталіє, як пов’язана з проектами ваша роль драматурга?

Наталія: Як драматург,  я слухаю розповіді кожного і вирішую, які з цих історій увійдуть до спектаклю.  Люди можуть легко говорити протягом двох-трьох годин. В цей час я знаходжу шлях як скоротити кожну історію до 10 хвилин.  

Які конкретні якості має  театр, чому він здатен швидше реагувати на актуальні проблеми суспільства, ніж  інші види мистецтва?

Наталія: Я була особливо зацікавлена лише в кіно та театрі. Театр має безпосередність, він може документувати свіжі емоції і реакції, одночасно рухатись уперед, піднімаючи питання про ці емоції. Емоції, викликані подіями, змінюються дуже швидко. Цікаво, як по-різному ми говоримо про Крим сьогодні в порівнянні з тим, коли Крим було тільки-но анексовано. 

Олексій: На мою думку, театр ставить аудиторії ті важливі питання, які люди самі ніколи б не поставили собі без необхідності.  

Соціальні також?

Наталія: Так. В Україні театр не так часто використовувався як соціальний інструмент в минулому, але зараз, у відповідь на останній події, з’явилося багато соціальних проектів. На жаль, театр досі відіграє дуже невелику роль в суспільстві. Але я сподіваюся, що це зміниться.

Інститут драми

За останні кілька років в Україні паралельно з драматичними подіями всередині країни впевнено з'являються безліч театральних проектів, які колективно осмислюють щойно придбаний досвід. Театр намагається дати пояснення тому, що сталося або відбувається зараз серед нас: в країні, в державі, в світі, щоб зрозуміти, як в ньому жити далі.

Драматичні часи передбачають створення Інституту драми - порталу, в якому не просто будуть фіксуватися процеси актуального театру, а театральні та драматургічні досліди будуть виводитися в широкий контекст. Це здається дуже важливим робити саме тут - в унікальний час реалізації всіх надзавдань і надідей. Блог Інституту драми буде існувати як спільний проект з Театром Переселенця, для якого принципово важливо не просто працювати з соціальними конфліктами, відповідати на питання часу та відкривати його нові можливості, а й допомагати художникові в реалізації.

Інститут драми - це блог думок, висновків і перспектив подальших кроків. Це розгорнуті спостереження за живим процесом створення нового театру - простору людей. Фахівці зі сфери сучасного театру: драматурги, режисери, театрознавці спробують оформити та організувати актуальний інформаційний театральний контекст в Україні.

Драма - універсальна властивість часу, внутрішній опір художника з ним, коли він чітко бачить його недоліки або передбачає розвиток подій. Драма існує і до того, як знаходить закінчену драматургічну форму. До того, як драматург сяде за комп'ютер і створить новий документ, до того як придумає йому класний заголовок. Драма - об'єктивно важливий соціальний фактор, за яким можна оцінювати якість часу, градус напруги в ньому, його драматичність, властиві тільки йому емоції та конфлікти.

Здається, що драма стає новою оптикою - аналізуючи пережите і розкриваючи механізми суспільної пам'яті, вона одночасно працює на майбутнє. Драма задовольняє певні очікування, прояснює відносини між людьми, передбачає нову мову, передчуває, як вирішаться конфлікти старі і якими будуть конфлікти нові.

Та найголовніша її особливість - звертатися до того, чого ще немає - в суспільстві або мистецтві. Вона перша починає битися об стіну нової, нікому поки неясної або неявної соціальності. Саме цю її властивість Інститут драми і буде досліджувати.

Автори блогу: Наталія Ворожбит, Георг Жено, Олексій Карачинський, Максим Курочкін, Ксенія Перепльотчикова, Оксана Савченко, Анастасія Тарханова, Моллі Флінн, Дейзі Хейс.